Історія дівчинки і книги    

С чого починається любовь до книги? Розповім історію одного життя. Одного разу дівчинці Катові подарували на день народження велику книгу в старій палітурці, з якою почалася пристрасна любов маленької дівчинки і Книги. Котить відкрила книгу і прочитала: "У лукомор'я дуб зелений, золотий ланцюг на дубі том."

Прошло дванадцять років. Тепер Катерина Петрівна працювала в маленькій бібліотеці на Каштановій вулиці. Катерина Петрівна вже була заміжній, у неї родился сын. Але через п'ять років чоловік і син пішли від неї назавжди, і вона залишилася одна. Сумувати було ніколи - щодня приходили люди, яких хотів узяти або віддати чергову чудову Книгу. Так пішли дні і роки. Через три роки, коли почалася громадянська війна, її перевели завідувати Центральною бібліотекою. Але, навіть коли було зовсім важко, коли їжа вистачало тільки для того, щоб підтримувати останні сили, Катерина Петрівна продовжувала працювати в бібліотеці.

Навіть коли все палає вогнем навколо, любов дозволяє йти вперед.

Однажды восени тисяча дев'ятсот двадцять першого року на якомусь складі Катерина Петрівна знайшла поклади якихось книг. Вона зажевріла ідеєю витягнути їх звідти. Але не знала, де узяти приміщення. Бібліотечний підвал був тісним, і помістити все це туди не представлялося можливим. Вона звернулася до представників новою, радянською, власті. І через два дні їй був виданий ордер на найрозкішніший в місті особняк.

Туда і переїхала бібліотека. А Катерина Петрівна продовжувала в ній невтомно трудитися. Бібліотеку вже називали Палацом, а її завідувачку - «старенькою з Палацу». Там вже работали двадцять дівчат і двадцять хлопців, і йти ніхто не хотів. І ось одного разу літнім вечором в Палац приїхав журналіст з центральної газети і почав розпитувати Катерину Петрівну про її работе. А потім сказав, що Катерина Петрівна всією своєю діяльністю сприяла зростанню бібліотечного фонду, вихованню молодих бібліотечних кадрів. І, що її внесок в культуру неоценім.

Екатерина Петрівна зніяковіла і сказала:

- Та не роблю я нічого особливого. Книги збираю, клею їх, шукаю нові.

Она зрозуміла, що робить щось особливе, коли побачила своє ім'я в числі імен працівників культурного фронту, нагороджених орденом Трудового Червоного Прапора. Її запросили до Москви, і на урочистому вечорі Катерина Іванівна вперше виголосила промову. І закінчила її такою фразою:

- Ми працюватимемо ще довго.

И всі зааплодували.