Фільм "12"    

Режисер цього фільму відвіз з Венеції «Золотого лева» («За здатність з великим гуманізмом і розумінням досліджувати буття у всій його складності»). Лякав Джозефа Седара ( «Бофор», Ізраїль), Анджея Вайди («Катинь», Польща), Сергія Бодрова («Монгол», Казахстан) і примусив понервувати Стефана Рузовіцки ( «Фальшивомонетники», Австрія), що переміг у результаті в Каннах.  Картину порівнюю з «12 розгніваних чоловіків» Сіднея Люмета  (1957).

Йдеться про «12» Микити Міхалкова. Фільм про вчинки і наслідки, про людей і їх думки, про теорію і практику, фільм про долі і про життя. Не потрібно бути критиком що б визнати,что Міхалкову вдалося примусити глядача думати, а не просто задуматися, оцінювати, а не просто опинитися під враженням. і хай у результаті кожен залишиться при своїй думці, але,по крайньому заходу, воно буде! При повному, хоч трохи уважному, перегляді байдужість виключається геть!

Не знаю, з якими думками пішов Путін з перегляду, його, до речі, запросив сам Міхалков, але з пісні слів не викинеш, а точніше не викинеш оголені проблеми нацизму, і стереотипу образів. Актуальніше, яких складно придумати в багатонаціональній Росії і Україні. Крім того не вирубати і не вирвати проблеми виховання і байдужості на всіх рівнях від людей  до держави, але як не дивно, не ці проблеми стали центральними, в центрі опинилася  пропасти між роздумами, філософією, міркуваннями   і конкретними  діями. Народу, втім, як і політикам, опинилося критично не вистачає  «будівельники» цих межпропостних мостів. Вам, як глядачеві,  надається можливість побачити і переосмислити цілий ряд людських пороків, засуджених соціумом і не понятих людьми, осмислити оцінку «зрозумілих» і «прозорих» ситуацій. На відміну від сценарію, в долях не завжди виходить перехід від «один проти всіх» до «все за одне».

І хай критики рвуть горло і псують тонни паперу в спорах про «12»,в одному можна бути упевненим, витративши 2 години свого життя на перегляд, ви зрозумієте, що зробили це не дарма.