Есе "Виправлення душі"    

Дітей забирати в три рівно.
Я в кафе.
14:00
-За який столик я можу сісти?
-Вот за цей, будь ласка!
Сіла.
14:05
Офіціанта немає.
Палять!? Нафіг цей закон видавали з приводу заборони на куріння?
14:10
Офіціанта немає.
Якась парочка сіла позаду мене і почала ругаться-шипеть один на одного добірними матами, при цьому він ПАЛИТЬ, а вона фарбує губи.
Закипаю...
14:20
Офіціанта немає.
Умовляю себе, що ось, їх тільки дві, а столиків - двадцять, помічаю неіснуючий піт у деффченки-офіціантки на лобі.
Співчуваю...
14:30
Офіціанта немає.
Розумію, що до школи добиратися хвилин 15. В запасі рівно 15 хвилин: замовити, отримати, з'їсти, запити, розплатитися, втекти.
14:.40
Чую власний крик:
-Где офіціант! Скільки можна чекати!? Мені дітей забирати в три!
Озираюся, ніхто на мене не дивиться, все курят/кушают/пьют!!! Офіціанти гуляють від столика до столика. Адміністратор ровненько стоїть біля стійки бару.
Раптом, розумію, що дах моя з'їхала і я все це кричала... у себе в думці!

14:... не знаю скільки мінутю.
Підходить офіціантка:
-Что замовлятимете?
-Кофе і печене яблуко з медом і родзинками.
-Хорошо, хвилиночку.

Через хвилину виникає кава.
-Посчитайте відразу, дівчина.
-Да, звичайно
Приносить рахунок.
Кладу 50 гривнею в рахунок на 25.
Підходжу до офіціантки, беру її за руку.
- Дівчина, я поклала гроші в рахунок і тікаю вже, а яблучко візьміть і з'їжте самі, гаразд?
Обличчя офіціантки, що абсолютно очманіло.
-Спаси-и-ибо Ва-ам, але...
-Незачто, - і я, посміхнувшись їй, швидко покинула приміщення.

Коли я вийшла з кафе і обернулася, на мене у вікно прийшов подивитися весь персонал закладу.
Чого це вони? Ніколи что-лі на чай яблуком з четвертаком не залишали?
Махнула їм рукою. Ще раз посміхнулася. І вони мені махнули все... все до єдиного. Прийшла моя черга очманіти.
14:55
Запізнюся?
Та і Бог з ними, з годинником цими безглуздими!
І діти почекають в холі на першому поверсі.
Чого це я?